16 жовтня 2016 року на Лубенщині ясно засвітило сонце. Однак для жителів нашого краю, що згадують події цього дня семидесятип’ятирічної давності воно горить вогнем болю, скорботи та вічної пам'яті.
Про засульську трагедію нагадує пам’ятник жертвам Голокосту, побудований єврейською громадою у 2001 році. З метою віддання шани загиблим та навчання молодих поколінь вже з ранку біля даного монументу збиралися люди. Ганьба та прокльони тим, хто не згадає й не вшанує тієї страшної події.
Після голосних та проникливих звуків шоферу розпочався мітинг. Інна Олександрівна Скиба, ведуча заходу, нагадала присутнім події 16 жовтня 1941 року, коли, згідно з наказом коменданта, всіх жителів єврейської національності було зігнано на центральну площу міста (нині Володимирський майдан). Ріка людей потекла аж у кінець села Засулля, де був виконаний протитанковий рів. А далі найстрашніше: розстріл 4-х тисяч безневинних душ. Запала тиша, коли Кишкань Анатолій Якович – єдина жертва того дня, яка змогла вижити – запалив свічу пам'яті.
Слово взяли голова Лубенської єврейської общини Хенкін Генадій Маркович, голова Лубенської районної ради Угляниця Григорій Миколайович, перший заступник голови Лубенської районної державної адміністрації Сіряченко Сергій Миколайович, депутат Полтавської обласної ради Ляшко Руслан Віталійович. Вони висловили скорботу за розстріляними євреями. На відміну від українців чи інших слов’янських народів, яких окупанти знищували за політичними мотивами, жидів убивали просто за національною приналежністю. Адже за законом Третього рейху вони належали до «неповноцінних рас», які не мали право на існування.
Далі до мікрофону підійшов Карпенко Олександр Миколайович, учитель історії Лубенської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2. Він перечислив Праведників нашого краю, що ціною власного життя рятували єврейські родини від розстрілу. Наведеними прикладами було підкреслено девіз, який викарбувано на медалях героїв: «Той, хто рятує одне життя, рятує весь світ». Виступаюча Лоліта Киценко, представниця організації RememberUs.org., згадала про акт вандалізму 22 вересня 2016 року, в результаті якого було зламано дерева-секвої та обмальовано нацистськими символами пам’ятник загиблим; наголосила на непростимій жорстокості дикунів, що це скоїли.
Упродовж мітингу на очах людей бриніли сльози. І якщо хтось міг стриматись, то не найстарші, найповажніші, котрі мали цю подію в найстрашніших спогадах.
Спадають на думку слова Василя Симоненка, що минуле не повернути, але наразі наше покоління творить історію, будує її для своїх дітей. І від прийнятих рішень та скоєних дій залежатиме, чи буде воно для них щасливим.
Охріменко Віта,
учениця 10-А класу Лубенської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2
Немає коментарів:
Дописати коментар