З любов’ю до поета

Як спрагла земля вбирає в себе цілющу вологу дощу, так народ взяв у свою національну свідомість його чисту, правдиву поезію. 13 грудня 1963 року на 28-му році життя перестало битися серце нашого земляка,видатного українського поета Василя Симоненка, який увійшов в історію української літератури як борець за державний і культурний суверенітет України другої половини ХХ століття.Симоненко прожив коротке, але яскраве життя. 
Доля призначила йому впасти зорею в пам'ять і душу свого народу, освітити його тяжку дорогу благородством і щирістю, ніжністю і любов'ю, перелитими у високе й чисте слово поезії.

 Людина глибокої душі, В.Симоненко у віршах не міг бути поверховим чи нещирим. Він був прекрасним і чистим навіть тоді, коли не все склалося за бажанням, коли не вдалося висловити коханій те, чим жила душа.

Не вір мені, бо я брехать не вмію,

Не жди мене, бо я і так прийду.

Я принесу тобі свою надію,

Я подарую смуток і біду.

Цього тижня нашу школу відвідала лубенська майстриня  в  області флористики, лауреат премії ім. В.Симоненка- Панченко Валентина. Вона запросила учнів вшанувати пам'ять відомого земляка, видатного поета в Тарандинцівській школі , де буде представлена експозиція її кращих творчих робіт. Наостанок  Валентина Дмитрівна подарувала школі чудовий календар на 2017 рік, оздоблений фото з її персональних виставок.