Поетична сторінка

Вашій увазі пропонуються поезії учня 11-А класу Коломійця Вадима

Що з вами сталось, українці?

Що з вами сталось, українці?

Що за народ ви отакий?

За що ж боролись гайдамаки?

За що вмирали козаки?

За що страждав, Тарасе-батьку,

Ти в Оренбурзі й казематах?

Щоб зараз ниці «патріоти»

Могли від бід лише тікати?

А ти заповідав брататись,

Боротись і по правді жить.

Тим, хто країну свою зрадив

І не розкаявсь ні на мить.

Лиш одиниці розуміють:

Твої слова й думки – пророчі,

Ти – наш стражденний Прометей

І нашої свободи зодчий.

А ми «сліпі, сліпі, сліпі…»

І ворога свого не бачим.

А ти казав, ти говорив…

Не слухали – тепер же плачем…

Що з вами сталось, українці?

Нащо за вас страждав Тарас?

Рятуймо, браття, від чужинців

Країну, землю й усіх нас.

Ода монументу

Твої очі дивляться в даль.

Ти стоїш на Чернечій горі

І милуєшся кожен день,

Як купається сонце в Дніпрі.

Ти згадаю рідне село,

Батька й матір, братів і сестер…

Та лишилось для тебе згадкою

Невідоме й відоме тепер.

«Сном», «Причинною» і «Гайдамаками»

Захопився шалено весь світ.

Спочивай… Спочивай, Тарасе!

Нехай славиться твій «Заповіт».

Я прийду на могилу до тебе,

Та й згадаємо, що було колись.

Погляд твій сумний і похмурий

В монументі столітнім відбивсь.

Спочивай же, Великий Тарасе,

На священній Чернечій горі

Споглядай же, Безсмертний Кобзарю,

Як купається сонце в Дніпрі.

         

                СОН

(присвячено однойменній

поемі Т.Г.Шевченка)

Якось наснився мені сон,

Як я зустрів Тараса

Того, що Кобзарем зовуть,

І здивувавсь одразу:

Світшот і джинси він носив,

Айфона мав в кармані.

Ходив собі та дивувавсь:

«Яке ж майбутнє гарне!»

Мав при собі записника,

Писав у ньому вірші:

«Майбутнє краще буде в нас

І аж ніяк не гірше!»

Тут на Троєщину зайшов

Тарас в якийсь момент.

Його одразу ж перестрів

Місцевий контингент.

  

Я мав прокинутись, мабуть,

У цей момент, проте

Не так все просто з Кобзарем:

Він знає карате!

Ну, когнітивний дисонанс

Наразі ми пропустим,

Вибачення молодиків

Було письмовим й усним.

Прокинувсь і згадав я сон,

Як я зустрів Тараса

Того, що Кобзарем зовуть,

Й ще більше здивувався.

  

                  ПОДЯКА

(за бажанням та зі слів мого

батька, який воює в зоні АТО)

Кожен вечір читаємо «Кобзар»,

Він для нас – молитовник святий.

З «Заповітом» у серці завжди

Офіцер і простий рядовий.

А москаль – то є ворог страшний

Зараз так, як і сто років тому.

Ми своєї Святої Землі

Не дамо на поталу нікому.

Хоч багато братів полягло,

Що за Неньку серденьком горіли.

Та ніколи ворожа рука

Не поставить нас на коліна.

Сил нових «Кобзар»  додає,

В ньому витримка,  мужність і воля,

До свободи та правди Шевченко веде,

Щоб всміхнулася нарешті й нам доля.

На війну з «Кобзарем» ідемо,

Встаємо з ним й лягаємо спати,

Українці – Тараса сини,

І нікому нас не здолати!