9 листопада відзначаємо День вшанування пам’яті Преподобних Кирила та Мефодія, а також День української писемності. Святкування стало традиційним, адже це один із тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.
Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато з того, чим може гордитися наш народ.
Чому ж людське серце так відчуває рідне слово?
Як море починається з річки, так українське слово – з писемності. Воно набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, Тараса Шевченка, удосконалювалося пізніше І. Нечуєм-Левицьким, П. Мирним, М. Коцюбинським, Л. Українкою та багатьма іншими видатними українцями.
Віками народ витворював собі мову. Від звука до слова, від слова до пісні. Триста тисяч пісень склала Україна українською, своєю мовою. Серед них є багато світових шедеврів. Українське слово зажило визнання й шани серед близьких і далеких народів.
«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування»,- наголошував Панас Мирний.
Дійсно, мова - це найбільший скарб народу. Це саме той інструмент, який єднає людей однієї нації, робить їх єдиним цілим.
Отож, вітаємо усіх із цим святом і бажаємо ніколи не забувати рідної мови, адже чи квітнути на планеті Земля нашій мові й нашій нації, залежить від кожного з нас. Нехай материнське слово буде для всіх нас оберегом.
Керівник методичного об’єднання
вчителів української мови та літератури Л.І.Корніяченко
Немає коментарів:
Дописати коментар